«Коли був викид радіації — виски стискало»

Зі сцени — у зону відчуження Чорнобильська чорна біда прийшла на нашу землю тоді, коли в молодого іваньківця Миколи Сологуба життя почало розквітати всіма барвами. Він закінчив місцеву школу, відслужив у далекій Прибалтиці в армії. Повернувся в село і пішов у завклуби.
Я на гармошці грав, на баяні, на гітарі, співав, — перераховує він свої вміння.
А тоді довелося їхати в зону лиха — в Чорнобиль. Що небезпечно, ніхто тоді і не говорив, а якщо і говорили, то це якось не сприймалося. Коли молодий, дужий та жвавий — хіба ж думається про проблеми, хвороби?
Тож у листопаді 86-го, після кількох місяців, як сталася аварія, чоловік поїхав у 30-кілометрову зону. На той час йому і двадцяти одного ще не виповнилося.
Спочатку нас забрали на станцію на місяць. Під самим реактором, можна сказати, жили. Перевіряли машини, які заїжджали-виїжджали. З Києва прибували літаки, то ми охороняли майданчики.
Усього в небезпечній зоні чоловік пробув 3 місяці. Місяць — безпосередньо поблизу реактора.
Довше не можна було, дозиметром міряли, хто скільки радіації набрав. Але всі підозрювали, що їхні прилади брешуть, — каже.
Після цього шлях Миколи Андрійовича проліг в село Оране, що належить до III зони гарантованого добровільного відселення. Там кочегарив, ставив концерт. Побув два місяці і повернувся додому.
А що було там для вас найстрашнішим? — питаємо.
Нічого там хорошого не було.
Микола Андрійович Сологуб — один із трьох жителів Іванькова, яким у далекому 86-му довелося працювати в зоні страшної техногенної катастрофи. Той місяць, проведений поблизу самого реактора, бентежить пам’ять і відзивається серйозною хворобою, але згадує те, що коли був викид радіації, то аж виски стискало. Ходили у марлевій масці. А доля куди тільки не заводила…
Живе Микола Андрійович зараз разом із матір’ю Тетяною Федорівною у батьківському домі. Дітей чоловік не має, хоч і одруженим був двічі. З першою обраницею, своєю однокласницею, пожив всього два роки. Одружилися, виїхали в Шостку, там жінка трудилася на молокозаводі. Роботу в цьому місці знайшов і чоловік. Після розлучення подався в Росію до рідні, у далекий Бійськ. Там працював на сірниковій фабриці. Тоді повернувся у рідні краї, одружився із понорничанкою. Життя із другою дружиною не склалося, але хоч і розлучилися, чоловік підтримував із нею спілкування, допомагав їй. Аби зробити фото із чорнобильцем, довелося спричинити йому певні незручності. Пересувається Микола Андрійович із паличкою,має хворі тазові суглоби, не спираючись, не може стояти, а йому ще ж і 52 нема оформлений на групу із 2008 року ноги йому заміняє, можна сказати, його автівка. За кермом чоловік почувається чудово…

Leave A Comment

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *