Тепле слово про колегу

Цікаво: чому і досі моє внутрішнє «я» почуває себе працівником культури? Адже понад десять років не працюю в культурі, довелося поступитися посадою завідуючої Пустогребельським сільським клубом бібліотекарці через скорочення нашої бібліотеки. Та не всиділа я на заслуженому відпочинку і нині працюю у РЦД та ЮТ, веду гурток на базі Атюшівської ЗОШ І-ІІІст. ім.Станіслава Ковтуна. Навчаю дітей співати нашу рідну українську пісню. За доброї підтримки директора школи Валентини Іванівни Таран та педагогічного колективу маю велику радість спілкуватися із дітками. Маю поруч і доброго порадника в особі мого колеги Івана Миколайовича Шарого, для якого серпень 1972 року став вирішальним. Адже якраз у серпневі дні 45 років тому він уперше ступив на атюшівську землю та й прижився. Тут одружився, тут разом із дружиною Марією Михайлівною виростили доньку та сина, тут дочекалися від Тані онучка Рому, тут — таки дочекалися сина Володимира із АТО. Скільки хвилювань, скільки недоспаних ночей принесли дні чекання, які здавалися вічністю. Усі 45 років ми із Іваном Миколайовичем — колеги. І не просто собі колеги, а дай Бог, кожному такого колегу, як послала мені доля. Працювали ми на культурній ниві дружно, повсякчас підтримуючи один одного доброю порадою чи реальною допомогою. Разом проводили свята і грандіозні, як для села, масові заходи, свідком яких стали фільми незабутнього Дмитра Михайловича Козла, котрого, на превеликий жаль, немає з нами вже більше року. А ось народився Дмитро Михайлович у серпневі дні. Отож хочу згадати його добрим словом. До речі, він також був нашим колегою, а його фільми стали історично-культурним надбанням нашого району. Одного разу довелося спостерігати, як під час показу фільму реагували на нього діти та молодь, адже було цікаво побачити на екрані учасників агітбригади «Нива», що працювала роками при Атюшівському БК і неодноразово ставала переможницею на обласній сцені.

  • Дивіться, дивіться, Грицай молодий співає!
  • 1 його дружина!
  • Та вона ще тоді, мабуть, і не була дружиною, бо ж вони зовсім юні!
  • О!.. А це Іван Миколайович акомпанує їм на баяні! Гляньте, який молодий!

І ось прошуміли роки весняним потоком. Однієї весни з Дмитром Михайловичем передчасно пішов атюшівський соловей Микола Михайлович Грицай. До речі, помер, прийшовши з репетиції, де разом із дружиною Вірою Олександрівною готували дуетом пісню до 8 Березня, яка виявилася несподіваною і слова її завмерли на пам’ятнику над його могилою:

На цій землі, святій і грішній,
Буває все поміж людей,
Та нам суддя — лише Всевишній,
І перед ним постанем ми.

Уже й не пам’ятаю, скільки разів ми, тобто пустогребельці разом із атюшанами, їздили виступати до музею просто неба, що у Пирогові, були переможцями Всеукраїнського телетурніру «Сонячні кларнети», радіоконкурсу «Золоті ключі», навіть були учасниками фольклорного фестивалю, що проходив у Києві. Приїздила до нас знімальна група телепрограми «Театр і час». А ось після виступу ще тоді у «Жовтневому» палаці культури сама Ніна Матвієнко прислала нам лист-подяку за збереження народного пісенного надбання. Я дуже рада, що досі маємо можливість співпрацювати із Іваном Миколайовичем: у школі навчаємо діток пісенного багатства нашої матінки України.

Leave A Comment

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *